Відкрили меморіальні дошки на честь загиблих воїнів АТО

Загальноосвітня школа номер 52. Протягом 8-ми років тут навчався Ігор Шаврієв. 18-го квітня поблизу села Широкіне мобілізований військовослужбовець 56-ї окремої мотопіхотної бригади підірвався на фугасній міні. Через 5 днів чоловік помер у Дніпропетровській обласній клінічній лікарні. Свого колишнього учня згадує вчителька англійської мови Тетяна Крісанова.

• Його сестра навчалась у мене в класі, і я бачила, який він був відповідальний хлопець. Піклувався завжди про неї, допомагав. Що стосується навчання в школі: навчався добре. Займався спортом, брав участь у багатьох змаганнях, тому що ми ходили, сестричку Олю я водила на змагання, які відбувалися у нас, у спортивному залі, і вболівали за нього.

Володимир Поліщук – військовий 79-ї окремої десантно штурмової бригади. Особисто Ігоря Шаврієва не знав. Говорить: прийшов на відкриття дошки з патріотичних міркувань.

• Для школи це пам’ять, тому що діти мають пам’ятати, завдяки кому вони можуть, і мають право, і можуть тут збиратися, висловлювати свої думки. Завдяки кому чисте небо, і право навчатися, право творити свою країну, свою історію.

Відкривають меморіальну дошку з портретом Ігоря Шаврієва його батьки.

• Я вважаю, що це – символ. Символ пам’яті про всіх бійців, тобто вони всі герої, і ті, які загинули – ну, так склалося. Але й ті, котрі живі, котрі захищають, дай Бог, щоб вони повернулися всі додому. Вони всі достойні пам’яті, шани і поваги, тому що вони взяли на себе, беруть на себе важку ношу.

У загальноосвітній школі номер 39 імені Юрія Макарова вшановували пам’ять Артема Джубатканова, який загинув 31-го липня 2014-го  на Донеччині, під час штурму міста Шахтарськ. Йому було 24 роки. Про лейтенанта 25-ї окремої десантно-штурмової бригади розповідає побратим Олексій Бобильов.

• Про таке не говорять. Про таке тільки згадують. Таке залишається тільки у голові, таке залишається тільки у душі. Але можу сказати тільки одне: завдяки таким, як Артем, ми досі стоїмо тут, я стою, ті, хто носить форму – також досі стоять.

Мати Артема, Олена Джубатканова згадує: син хотів стати військовим, і написав про цю мрію у шкільному творі.

• Лист-оповідання, були писали діти. Артем написав, що я дуже хочу бути військовим, хочу мати дуже гарних друзів хороших, хорошу дружину. Хочу бути десантником. Так мрія його і збулась.

Автор: Володимир Степанов.

Оператор: Сергій Куропятник.