Читайте також: Святковий ефір «Ранку на Суспільному»
Олено, що для вас — бути кореспонденткою на Суспільному?
— Кореспондент Суспільного — це універсальний солдат. Треба завжди бути на зв’язку, за всім стежити 24 години на добу (а іноді й 25), постійно перевіряти інформацію і весь час чогось навчатися: знімати, монтувати, домовлятися з людьми про знімання. А ще завжди планувати, жити завтрашнім днем і перемикатися з однієї роботи на другу, бо коли звучить слово «треба» — все! Ніяких відмовок бути не може. Вмикається шарм, усі клітини мозку і таймер.
Яке завдання ви мали перед початком роботи в міжрегіональному шоу «Ранок на Суспільному»?
— Вигадати нові рубрики, які зачепили б кожного, і при цьому показати свій регіон та цікавих людей. І пам’ятаємо про цільову авдиторію 45+. З ідеями проблем не виникло, а от з їх реалізацією було складніше — треба ж вкластися у хронометраж 2 хвилини. На той час це було мегаскладне завдання! Як? Що можна показати за такий короткий час? Серце краялося, коли перші сюжети з чотирьох хвилин довелося зменшувати до двох. Вже звикла до компактності. Як то кажуть у нас, навчилася цінувати час і свій, і глядачів.
Які проєкти (рубрики) команда у регіоні робила для спільного Ранку за цей час: якої тематики, чим вони цікаві?
— Наша команда завжди в пошуку цікавих і актуальних тем. Люди, місто, справа всього життя — це точно наші теми. Знімаємо про те, що могло б зачепити, про що хотілося б переповісти. Після виходу в ефір сюжету про скандинавську ходьбу декілька знайомих відписало: «А що? Вона і справді така корисна?». Коли розповідаю про історію міста через будівлі, хочу, щоб після перегляду глядач поставив собі галочку: «Буду в Миколаєві — треба знайти час і подивитися». Якщо знімаю мотиваційні історії людей, вони мають бути не ознайомчими, а спонукальними. Хочу, щоб після моїх сюжетів людина прагнула встати з дивана й згадати про своє хобі, спробувати створити щось власноруч. А ще я авторка рубрики «Поради рибалкам». Поки вона більше орієнтована на початківців. Уже працюю над тим, щоб вона стала майданчиком для обміну досвідом.
Розкажіть детальніше про вашу авторську рубрику
— Цьогоріч рубрика з порадами рибалкам мала ознайомчий характер. З глядачами вже дізналася про фідер, поплавцеву та спінігнову снасті, відрізняю воблер від блешні. В наступному році вона буде ще й експериментальною! (усміхається — ред.) Буду трохи з’являтися на екрані й перевіряти на собі, наскільки просто навчитися зав’язувати вузлики, крутити повідці, закидати приманку. Дуже хочу показати, що таке зимова рибалка, але при температурі +5 поки що це просто мрія.
З ким працюєте у команді?
— Незмінно зі мною в команді працює лише монтажерка Вікторія Борецька і мій головний критик та наставниця — тимчасова виконувачка обов’язків продюсерки Миколаївської філії Суспільного Галина Щерба. На знімання їздимо з Ігорем Чорним, але його часто підміняють й інші оператори. Чимало знімала у тандемі з Юрієм Руденком, Василем Філімоном, Євгеном Сержуком та Сергієм Куроп’ятником. Влучними порадами допомагає режисерка Олена Казарцева.
Чи впливає карантин сьогодні на роботу кореспондента? Як доводиться працювати у непростий час, пов’язаний з карантинними обмеженнями?
— Впливає, навіть дуже. Чимало знімань скасовується, переноситься через самопочуття, або ж люди просто бояться зайвий раз наражати себе на небезпеку. І тут мені на допомогу приходять колеги з редакції новин. У них частенько трапляються сюжети на творчу тематику. Я їх переоформлюю, форматую на свій лад, дознімаю. Це неабияк економить час. Беру у них і актуальні коментарі, які використовую у ранкових включеннях. Якщо вже зайшла мова про співпрацю, то не можу не згадати колег з UA: Українське радіо Миколаїв. Світлана Вовк виявляє ініціативу і теж долучається до створення деяких сюжетів. А це, як мінімум, плюсик в карму від київського редактора Олександра Опанасенка. Було таке, що доводилося просити додаткові матеріали у кореспондентів новин з Черкас і Запоріжжя. Коментар про зимувальні ями записала, а відеоматеріалу для показу — замало, бо в нас заборона набирає чинності пізніше. Написала колегам, відгукнулися й надавали всю потрібну інформацію. Суспільне об’єднує! Я відчуваю підтримку, і це надихає та мотивує.
У вашій роботі трапляються курйози? Розкажіть про найцікавіше
— Таких багато. Знімання без казусів — то нецікаво прожитий день. Найчастіше «сюрпризики» підкидає погода. Домовилися про знімання з рибалкою, зранку прокидаюсь, а в Миколаєві густий туман з видимістю 5–10 метрів. Молоко! Вперше за весь рік! Або збираєшся на ранкове включення. О шостій при повному параді: зачіска, макіяж. Приїздиш на місце, а там вітер, та ще й морозець. Яка там зачіска, який макіяж? Червоний ніс і волосся в різні боки. А якось знімали сюжет про 90-річного Вадима Сердцева, який висадив 22 000 дерев по всьому місту. В процесі знімання дізналася, що його внук живе в Одесі. Саме він познайомив дідуся з таким деревом, як павловнія. Щойно про це сказала Галині Щербі — і до вечора мені вже відписали: «Кажи, який коментар треба і колеги з Одеси відзнімуть». Тобто планувала зняти звичайний сюжет про людину, а вийшов — про справу життя, яка згуртувала родину.
Чим захоплюєтесь і чи пов’язані ваші хобі з теперішніми проєктами?
— Я співаю, готую, читаю, навчаюся у магістратурі. Вирішила, що досить блукати навмання — треба здобувати другу вищу освіту й бути дипломованою журналісткою. Ну і кидаю собі виклик: у наступному році поїхати на справжню риболовлю і спіймати трофейну рибу!
Які плани на майбутнє?
— Грандіозних планів поки немає. Прислухаюся, придивляюся. Є певні ідеї, але говорити про них ще зарано.